Статья в Сумской интернет-газете Xpress, в дискусии на тему приняло несколько десятков читателей и на момент написания этого топика было 110 комментариев)))
У Сумській муніципальній галереї відбулася презентація виставки Володимира Цюпки та Костянтина Аленінського «Фасанфас». Це був один із випадків, коли жалкуєш, що завітав на відкриття проекту: іноді автори не знають, що сказати про свої роботи, а на запитання відгукуються з напускним цинізмом. Але обізвався грибом – лізь у борщ: розкриватися через мистецтво – значить розкриватися до кінця, не соромлячись.
Тандемом художники «виставилися» вперше. Вони – амбітні свіжоспечені випускники: Володимир Цюпка – кафедри художньої кераміки Львівської Національної академії мистецтв, Костянтин Аленінський – кафедри монументального живопису Харківської Державної академії дизайну та мистецтв.
«Молодий про себе хоче крикнути, старший говорить тихіше», — підмітив один із гостей відкриття. Тільки от «крик» хлопців був не надто переконливим. Для нашого міста це дійсно незаяложено (особливо на фоні квіток-хаток, які традиційно подає на розсуд публіки наше «визнане» коло художників), але загалом – «недо…». Таке ось споживацьке враження, частково зіпсоване й анонсом, у якому велемудро говорилося, що проект «присвячений граціям внутрішнього стану людської сутності, налаштованої на сприйняття небуденних явищ. Взаємозв’язок внутрішнього конструктивізму та зовнішнього деконструктивізму в просторі творення емоцій». Після такої реклами очікуєш мозкового й емоційного штурму, навіть шторму, коли здійметься й накриє тебе отакенна хвиля. А воно просто хлюпнуло.
І справа не в техніці – хай судять її професіонали. Ми ж можемо сказати лише, що скульптури Володимира Цюпки витончені, «рухливі». Багатьом відвідувачам особливо припав до душі гіпсовий триптих «Три грації» — напівоголені торси, у яких хтось побачив триєдине божество, хтось – нереїд. Варто згадати й про галерею міміки – «Погляд», «Діагональ», «Спокій». Переважно це замріяні, ейфоричні вирази.
Серед творів Костянтина Аленінського найбільше зацікавлення викликали в глядачів розписані старі двері. Менш жваво реагували на «Африканський експрес», «Хороший експрес» та «Азійський експрес» — усі ці картини передають швидкий рух, відтворюють суміш фарб, яку бачиш, коли перед очима пробігає потяг. З іншого боку, цей «експрес» від «експресія» — поєднання кольорів, що викликають враження палючого дня чи пряного повечір’я, та широкі горизонтальні («жіночі») мазки.
Тільки от виходить, як у народі говорять, красиве й зличне, та не вічне. Від мистецтва хочеться живитися, а «Фасанфас» енергетично виснажує. Виставка показує маски й тіла, покинуті душами, відкриває двері, |
